Головна
Краще гол, ніж укол
11.03.2010
У Львові на футбольному турнірі змагалися ВІЛ-інфіковані, наркозалежні, бездомні та майбутні священики

Коли я отримала редакційне завдання відвідати футбольний турнір між наркозалежними, бездомними та хворими на СНІД, відразу відчула суперечність. Зрештою, всі ми є заручниками своїх стереотипів. Скажімо, спробуйте уявити футболіста: відразу постає молодий чоловік приблизно 25 років, атлетичної тілобудови, здоровий і міцний. А тепер уявіть, як може виглядати футбольний турнір між бездомними та наркозалежними. Образ учасників  турніру,  незважаючи на слово “футбольний”, у нашій уяві відразу кардинально зміниться: це будуть люди з абсолютно протилежними зовнішніми ознаками: чоловіки років 35 — 40, із кількаденною щетиною, незачесаним волоссям, неохайно вбрані, з підпухлими очима, можливо, навіть синцями.

Звісно, розум підказував, що ті люди, які постають в уяві, навряд чи гратимуть у футбол, а навіть коли диво станеться і таки гратимуть, то навряд чи журналістів запросили б на такий захід. Тож, у суботу в спорткомплексі “Олімпік” на території ринку “Південний”, де мав відбутися футбольний турнір, я готувалася побачити усереднений варіант між класичними футболістами та класичним (як для моєї уяви) наркозалежним або
Новини   |  Соціум  |  Кримінал  |  Культура   |   Спорт   |   Репортаж   |   Дикий світ
безхатченком.

Та, перше, що я побачила у спортивному залі, — кілька підлітків: жвавих, молодих, веселих, зі стильними модними зачісками, тих, у яких усе життя — попереду, які ззовні скидаються на зразкових синів та за якими впадають дівчата... лише червона стрічка намальована на футболці кожного з молодих людей вказувала, що вони грають за команду ВІЛ-інфікованих. Щиро кажучи, ця команда з молодих хлопців у розквіті сил (наймолодшому членові команди — 17 років) вразила до глибини душі. Дивлячись, як вони подають пас один одному та бігають за м’ячем, як ніколи раніше, відчула істинний зміст слів, почутих колись у соціальній рекламі: “СНІД стосується кожного”...

За словами представника “Всеукраїнської мережі людей, які живуть з ВІЛ” Костянтина Корнілова, ця хвороба за останні роки стала значно молодшою — здебільшого, це люди до 30 років. “Значної конкуренції за місце у команді не було, адже, в основному люди з діагнозом ВІЛ/СНІД — люди хворі, і їх стан здоров’я не дозволяє грати у футбол”, — констатує він.

Футбольний турнір під гаслом “Краще гол, ніж укол” присвячений профілактиці наркоманії та алкоголізму. Окрім того, за словами представника Львівського обласного відділення “Всеукраїнської мережі людей, які живуть з ВІЛ” відповідального за проведення заходу Павла Горончака, захід має сприяти толеранції суспільства, зокрема, до ВІЛ-інфікованих. “Цей турнір організований, аби показати, що люди із діагнозом ВІЛ/СНІД зрештою нічим не відрізняються, хіба що лікарняним статусом”, — стверджує він.

Загалом приїхали пограти футбол у суботу шість команд. Серед них — спільнота взаємодопомоги “Оселя”, яка допомагає бездомним у ресоціалізації, Львівське відділення “Всеукраїнської мережі людей, які живуть з ВІЛ”, церква Святої Трійці, де є осередок реабілітації наркозалежних, Львівська духовна семінарія, Реабілітаційний центр для залежних від алкоголю і наркотиків “Назарет” БФ “Карітас” і Реабілітаційний центр ГО “Дорога” с. Княже, де проходять реабілітацію наркозалежні молоді люди.

Власне, остання команда теж вразила до болю душі, адже тут також виключно молоді люди. Чиїсь сини і доньки, чиїсь брати, чиїсь рідні та кохані. “Учасникам нашої команди від 20 до 33 років. Тут сьогодні є і люди, що проходять реабілітацію у центрі, і наші випускники”, — розповідає заступник керівника організації центру та його випускник 27-річний Олег.

За його словами, сьогодні ті, хто проходять реабілітацію в їх центрі активно займаються спортом. “Хлопці полюбляють штангу, дівчата з задоволенням бігають, усі разом у вихідні грають у футбол. Хоча заняття спортом виключно з доброї волі, обов’язковою у нашому центрі є лише вранішня зарядка. Загалом, життя у центрі проходить жваво, окрім спорту, на вихідні молоді люди ходять у театр і кіно, на пікніки, в Карпати тощо”, —  пояснює Олег. Під час розмови з ним помічаю, незважаючи на те, що його очі по-юнацьки світяться, на чолі та довкола очей уже чимало зморшок, які ймовірно, залишились як спадок від попередніх років. Адже, за словами Олега, у своїх 27 він побачив чимало: “Упродовж 5 років я вживав наркотики. Я повністю дезадаптувався у суспільстві, були проблеми з близькими, втратив здоров’я. Я втомився від такого життя. Коли я проходив детоксикацію в наркології на вул. Кульпарківській, до нас прийшли представники центру і запропонували допомогу. На початку я поставився до цього скептично, та вирішив таки спробувати, а коли побував у центрі, побачив, що там такі ж молоді люди, з такими ж проблемами, і для мене це стало мостиком довіри. Коли я прийшов у центр, мені було 20 років”, — розповідає він.

Після розмови з Олегом я підійшла до ще однієї команди, теж виключно молодих хлопців, аби запитати, хто вони і з якими проблемами приїхали сьогодні зіграти у футбол. На запитання: “Яку організацію ви представляєте?” мені відповіли: “Ми —  студенти Львівської духовної семінарії Святого Духа. Навчаємося на священиків. Сьогодні церкву активно залучають до роботи реабілітаційних центрів і різноманітних заходів. Нас запросили підтримати турнір”, — розповів 24-річний студент Назар. Ззовні його команда поміж інших вирізнялася лише кольором спортивного костюма.

Наталя ГОРБАНЬ